поняття дискурсивної «практики». Не можна сплутувати її ні з виражальними операціями, за допомогою яких індивід формулює ідею, бажання, образ, ні з раціональною діяльністю, яка має місце під час формулювання висновків, ні з «компетенцією» суб’єкта, який говорить, коли він будує граматичні фрази. Це сукупність анонімних історичних правил, завжди визначених в просторі та часі, які усталилися в дану епоху і для даного соціального, економічного, географічного чи лінгвістичного простору умови виконання функцій висловлювань. Опишіть процес створення дискурсу. Процес утворення дискурсу як самоорганізованої системи умовно можна розділити на три етапи: а) когнітивний (етап задуму, планування обмежень); б) прагматичний (створення стратегій, що реалізують задум); в) етап мовленнєвої реалізації (реалізація стратегій у мовленні). Учасниками кожного етапу, що створюють самокеровану систему, є такі: 1) автори (автор) дискурсу, що виступають як мовні особистості; 2) вбудовані в мовну картину світу соціальні очікування (замовлення) на результати реалізації дискурсу; 3) обмеження на дискурс: традиції жанрів, обсяг, норми викладу, екстралінгвальні умови та ін. Чому М. Фуко вважає, що «автор помер»? М. Фуко писав, що автор помер, автор для нього "що", а не "хто", він не творець, а функція. М. Фуко вважає, що в процесі суспільних змін "авторська функція може зникнути настільки, що фантазування та його полісемантичні тексти знову стануть функцією, але вже іншого виду, та все ж із системою обмеження, яка не буде тривалішою від автора..."'. Щоб розвинутися тематично, стилістично, ідеологічно, твір мусить усунути присутність у ньому автора. За М. Фуко, естетична довготривалість твору вимагає радикального розриву з автором. У всі часи художній твір робив автора безсмертним, а тепер здобув право вбивати його. Текст, виявляється, може функціонувати поза присутністю автора. Автор є також принципом єдності письма, тому всі відмінності повинні, хоча б частково, затиратися еволюцією, дозріванням або якимось впливом. Автор служить також для нейтралізації суперечностей, які виникають у серії текстів, і він повинен бути, залежно від рівня його мислення або від його бажання, від його свідомості чи підсвідомості, місцем, де всі суперечності вирішуються, де всі несумісні елементи, нарешті, зв’язуються докупи або організовуються навколо базисної чи первинної суперечності. Окрім того, автор є особливим джерелом вираження того, що існує в більше або менш завершених формах, що однаковою мірою і з однаковим значенням проголошене в творах… Чому М. Фуко вважає, що дискурси знеособлені, анонімні? літературні дискурси утвердились лише тоді, коли вони пожертвували авторською функцією. Сьогодні про кожен текст ми запитуємо: звідки він узявся? хто його написав? коли і за яких обставин? який його початковий задум? Значення, яке приписують текстові, його статус і його вартість залежать від того, як ми відповідатимемо на ці питання. Якщо вважати текст анонімним, або як послідовність випадковостей, то їхня гра тепер базується на новому відкритті автор